9 травня 2018 року виповнилося 100 років з дня народження видатного українського літературознавця, перекладача, уродженця села Андрівка Миколі Дем’яновичу Малярчуку (1918-1972).
24 травня 2018 року в Андрівській загальноосвітній школі відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки Миколі Дем’яновичу.
На заході були присутні заступник голови Бердянської районної ради Микола Миколайович Закоморний, голова культурно-просвітницького центру з болгаристики «Кирилиця», кандидат філологічних наук , доцент БДПУ, Світлана Іванівна Корнієнко, директор краєзнавчого музею, голова Бердянського товариства ім.М.Хаджийського, заслужений працівник культури України Людмила Федорівна Ноздріна, рідні М.Д. Малярчука.
Бердянщина дала країні і світові багатьох видатних людей. Серед них і Микола Дем'янович Малярчук, доцент Львівського державного університету. Він був викладачем старослов'янської мови, а також болгарської мови і літератури. Великий друг Болгарії, він став популяризатором її культури в Україні через високохудожні переклади книг болгарських письменників. Прізвище Миколи Дем'яновича Малярчука внесено в болгарську енциклопедію.
Цікава доля цієї людини. Народився Н.Д. Малярчук 9 травня 1918 року в селі Андрівка в багатодітній бідній родині. Батько був неписьменним, але дуже хотів, щоб його син отримав гарну освіту. До знань прагнув і сам Микола. До 1936 року в усіх болгарських селах були болгарські школи. Працювала така і в Андрівці. Після закінчення школи батько відправив Миколу вчитися в педтехнікум (теж болгарський), що знаходиться в селі Преслав. Оскільки життя було важким, улітку під час канікул Микола завжди працював у колгоспі.
Після закінчення педтехнікуму, дивлячись на успіхи сина і його бажання вчитися, батько відправляє Миколу в Одеський педінститут, де проводився набір на болгарський факультет. Для отримання коштів на поїздку і навчання сина сім'я розібрала на будматеріали частину своїх домашніх будівель і продала їх. І це не виявилося марним.
Закінчивши в 1940 році Одеський педінститут, Микола Дем'янович отримує направлення на роботу вчителем в одне з сіл. Однак незабаром його забирають в армію. І він потрапляє до Львова. Місто справило на Малярчука велике враження. І згодом він знову повернеться сюди.
У 1941 році з інтернаціональної Червоної армії керівництво країни вирішує демобілізувати всіх болгар, і Малярчук знову повертається в рідне село, де його і застала війна. 5 жовтня 1941 року під Андріївкою Микола Малярчук разом з матір'ю потрапили під бомбардування. Сам Малярчук був важко контужений, а його мати смертельно поранена. Доля так розпорядилася,щоб Микола залишився на окупованій території.
За час окупації Миколу Малярчука 7 разів вивозили на роботу до Німеччини, але всі 7 разів йому вдавалося втекти і повертатися в рідне село, де він переховувався від німців.
Після звільнення Львова Микола вирішує їхати в це місто і вступати до аспірантури Львівського університету на слов'янське відділення. Це йому вдається, і з тих пір Малярчук на все життя залишається у Львові. Після закінчення аспірантури, захистивши дисертацію в Софійському державному університеті, він працює викладачем у Львівському університеті.
Однак зв'язок з батьківщиною Микола Дем’янович не переривав ніколи. Він всіляко спонукав своїх земляків учитися, підвищувати свою освіту і дуже багатьом вихідцям з Бердянщини надавав підтримку при вступі і під час навчання в Львівському університеті. За це йому вдячні багато земляків.
Як уже зазначалося, М.Д. Малярчук зробив великий внесок у розвиток, вивчення і популяризацію болгарської літератури. Його належать роботи «Історія болгарської літератури IX-XX ст.», «Іван Франко і болгарська література». Микола Дем'янович переклав з болгарської на українську мову ряд художніх і суспільно-політичних творів.
На жаль, незакінченим залишився його болгарсько-український словник. У 1972 році в автокатастрофі трагічно обірвалося життя Н.Д. Малярчука. Але його ім'я назавжди залишиться в історії українсько-болгарської дружби, в літературі, в пам'яті земляків.
|
